Наталка Донич: "Лист коханій людині"
Любий мій, між нами тисячі кілометрів, мільйони красунь, кожна з яких мріє бути твоєю коханою. А я…Я просто твоє серце, душа твоєї душі. І коли твоє життя зазнає прикрих невдач, знай що я страждаю вдвічі більше.
Бачу тебе скрізь: в кожному авто, серед одиноких перехожих, в чашці холодної кави, в зоряній калюжі на автобусній зупинці… Щовечора о цій порі я дивлюсь на одну, найяскравішу зірку, а вона, зустрічаючи мій погляд, розгорається мільйонами вогників, які течуть у мене по щоках. Ні, Сонце моє, я не плачу. Ти не побачиш моїх сліз.
Доля не любить чекати, а я завжди запізнююсь. І тому, мабуть, життя дарує мені другу роль, точніше, роль іншої - доброї знайомої, подруги або просто незнайомки, як тепер.
Дозволь мені стати твоїм ангелом. Я тихо приходитиму уві сні, обійматиму теплими крилами, гладитиму твоє волосся. Молитимусь за тебе вдень і вночі, де б ти не був - тут, чи за океаном.
Мій гарячий поцілунок зігріє тебе холодної ночі, - його зронить на твої спраглі вуста закоханий вітер.
Ти не почуєш свого імені, бо воно - святиня. Боюсь, що моя примарна надія розлетиться маленькими скалочками, тільки-но я покличу тебе.
Друже мій, що б не сталося, я завжди буду поруч - у твоїй душі. Я писатиму тобі щодня, щохвилини і щомиті - серцем. І якщо погаснуть зорі, загориться Місяць, а вітер впаде холодним дощем, - я все одно чекатиму тебе, чекатиму одинокою зорею на роздоріжжі наших доль.
Навіки твоя.
читать стихотворения в прозе Наталки Донич
Цитаты
|
Колонка редактора - 31.10.07
Колонка редактора - 30.09.07
|